ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ ПРИ ПРИТЯГНЕННІ ДО СУБСИДІАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В БАНКРУТСТВІ – Верховний Суд змінив позицію.

З якого моменту арбітражний керуючий (а з 20.03.2023 р. і кредитори) має право на звернення до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника та засновника?

Визначитись у цьому питанні є доволі важливо, оскільки із вказаного моменту обраховується перебіг строку позовної давності.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Чинний Кодекс України з процедур банкрутства, як і старий Закон про банкрутство, не встановлює спеціальних норм про позовну давність, у тому числі щодо звернення до суду із заявою про притягнення до субсидіарної відповідальності. Відтак, застосуванню підлягають загальні норми щодо строку позовної давності.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів Боржника.

Пропозиції обраховувати відлік строку позовної давності для покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство були різними: з моменту вчинення дії/бездіяльності суб’єкта відповідальності; з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство; з моменту призначення арбітражного керуючого і т.д.

17.03.2020 р. Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у Постанові по справі № 10/5026/995/2012 було сформовано наступну правову позицію:

«У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме Боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись Боржник в особі уповноваженого органу.»

02.09.2020 р. Верховний Суд у Постанові по справі № 923/1494/15 висловив наступний правовий висновок:

«47. Колегія суддів суду касаційної інстанції беручи до уваги ті обставини, що:

• • заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана виключно ліквідатором у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство при наявності виявлення ліквідатором наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника;
  • виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень визначених ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,

  дійшла до висновку, що ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тою обставиною, яка свідчить, що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії.

  48. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позиції судів попередніх інстанцій про те, що заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника та засновника, подана у межах визначеного ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.»

  Вказаної позиції дотримувався Верховний Суд і в Постанові від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, в Постанові від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11.

  Проте, 19.06.2024 р. Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у Постанові по справі № 906/1155/20 відступив від раніше викладеної правової позиції, дійшовши наступного висновку:

  «9.34. Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

  9.36. Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності (пункти 9.32- 9.34) є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб`єктів та суб`єктивної сторони відповідного правопорушення.

  9.40. А тому, беручи до уваги, що за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана виключно тоді, коли за результатами проведення ліквідаційної процедури боржника буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, що вказуватиме на порушення тих прав, які підлягають захисту через правовий інститут субсидіарної відповідальності (пункт 9.17), Суд доходить висновку, що встановлення недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство є тією обставиною, з якою закон пов`язує початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

  У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20).

  9.41. Дійшовши зазначеного висновку, Суд вважає за необхідне відступити від раніше викладеної правової позиції Верховного Суду в питанні обчислення позовної давності при застосуванні субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, що викладена в постановах від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, відповідно до якої ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тією обставиною, яка свідчить що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника та визначає початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.»

  Відтак, суди при розгляді заяви про покладення субсидіарної відповідальності дотримуватимуться нової позиції Верховного Суду в питаннях визначення початку перебігу строку позовної давності.